Комунальний заклад «Гетьманівський ліцей Шевченківської селищної ради"

«Виховання дітей в сім’ї в любові та захист їх інтересів. »

Мета: висвітлити важливість впливу психологічного клімату родини на розвиток рис дитини.

Завдання:

• ознайомити батьків з типами батьківства ;

• розповісти про вплив сім’ї та сімейного життя на виховання й розвиток дитини;;

• допомогти вирішувати конфлікти (розгляд життєвих та ситуаційних завдань);

Надати рекомендації батькам щодо взаємодії з дитиною

Хід зборів

1. Вступне слово .

Дитинство – найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично, психічно й інтелектуально, набуває необхідних знань, умінь та навичок. І саме в цей період вона потребує найбільшої уваги й захисту. Будь-які душевні травми залишають слід, може, й на все життя. Від ставлення до дітей, розуміння їхніх проблем, захисту їхніх прав, інтересів та потреб залежить доля кожної дитини й розвиток суспільства загалом.

Перше оточення, яке справляє великий вплив на подальше формування індивіда як особистості – це батьки. У родині поведінка батьків визначає ставлення майбутньої особистості до навколишнього світу. Таку поведінку можна описати двома парами ознак: „неприйняття – прийняття” і „терпимість (самостійність, воля) – стримування (контроль)”. Батьки, які позитивно налаштовані до своїх дітей, вважають, що ті володіють багатьма позитивними рисами, радіють спілкуванню з ними, приймають їх такими, якими вони є.

Вислів „Діти – наше майбутнє” не просто красивий вислів. Доля будь-якої спільноти, нації, держави в майбутньому залежить від того, якими будуть люди, що населятимуть її. Життєвий досвід не тільки свідчить, а й вчить: не буде дітей – не буде й держави.

Середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної й емо­ційної підтримки, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління є сім’я.

Найважливішою умовою родинного виховання є міцний фундамент сім’ї, який базується на авторитеті батька та матері, подружній вірності чоловіка і дружини, їхній любові і повазі одне до одного та до дітей.

Особливої уваги потребує виховання любові до батьків, близьких. Саме в сім’ї дитина вчиться поважати людей, дбати про малюків і літніх, співчувати і виявляти милосердя до тих, хто переживає горе. Сім’я має прищепити шанобливе ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, історії та культури свого народу. Це потребує злагоджених зусиль сім’ї з усіма виховними заходами, включаючи і школу.

Дитина оволодіває досвідом дорослих буквально з перших місяців свого життя: спочатку через підсвідоме пристосування, а потім – через систематичне навчання.

У процесі живого спілкування з дитиною дорослі, навіть незалежно від своєї волі, передають їй погляди на навколишній світ, свої моральні засади та уявлення. Тому вплив дорослих на особливості спілкування молодших школярів у майбутньому дуже великий.

Отже, вже з перших днів свого життя дитина засвоює прийняті в її середовищі стереотипи поведінки; Іншими словами, дорослі свідомо і несвідомо навчають дітей „зовнішніх” і „внутрішніх” алгоритмів спілкування, формують зразки поведінки і відносин своїх дітей.

Психологічний клімат сім’ї – це один із могутніх факторів емоційного впливу на дитину. Від атмосфери в сім’ї, від морального обличчя батьків великою мірою залежить спрямованість активності дитини, її позитивне або негативне самопочуття, характер очікувань юної особистості від оточення.

Особливе місце в родинному вихованні належить матері. Саме вона має найсильніший вплив на дітей, особливо у сфері духовно-морального виховання. Без материнського тепла і ласки діти виростають похмурими, замкненими, злостивими, впертими, схильними до девіантних вчинків.

Не меншу роль у родинному вихованні відіграє і батько, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Повністю реалізувати свої виховні функції батько і мати можуть лише тоді, коли мають авторитет у дітей.

Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленістю, невпевненістю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому, бродяжництві та ін. Все це свідчить, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних, правопорушників, наркозалежних. Тому завдання як і батьків, так і педагогів у спільній взаємодії сприяти активному здоровому розвитку дітей і виховувати морально-духовні якості кожної дитини.

Три типи батьківства

Авторитарний тип

• цінують покірність, над усе ставлять власний авторитет;

• мають тенденції до карально-насильницької дисципліни;

• обмежують ступень вибору дітей;

Ліберальний тип

• незначний контроль над поведінкою дитини, іноді спостерігається повна його відсутність;

• надають дітям багато волі, завжди спираються на логіку й розсудливість;

Авторитетний тип

• батьки прагнуть бути турботливими, чуйними до потреб дитини;

• більше покладаються на заохочення, ніж на покарання;

Роздатковий матеріал

П’ять шляхів до серцядитини

Кожна дитина потребує батьківської любові. І батьки повинні на­вчитися виявляти свою любов до неї. Спілкуючись з дітьми, батьки насамперед мають частіше нагадувати собі таке:

1. Перед вами – діти.

2. Вони поводять себе як діти.

3. Буває, що їх поведінка нервує батьків.

4. Якщо я виконаю свої батьківські обов’язки і любитиму дітей, не зважаючи на їхні провини, вони виправляться, коли подорослішають.

5. Якщо я люблю їх не зважаючи ні нащо, вони відчуватимуть впев­неність у собі і мою підтримку.

Дітям необхідна любов батьків – це одна з найголовніших потреб дитини. Висловлювати свого любов дитині батьки можуть через:

Ø дотик

Ø слова заохочення

Ø час

Ø подарунки

Ø допомогу

Дотик – один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами „Я тебе люблю”.

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що слова втратять усю силу і смисл. Пам’ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з ди­тиною намагайтеся говорити спокійно і м’яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини і частіше просити її: „Ти не міг би...”, „Може зробиш...”, „Мені буде приємно, коли ти...”

Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед ди­тиною. Пам’ятайте, що постійна критика шкодить їй; бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові. Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчимуть про любов до неї.

Час – не ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите їй: „Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою”. Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути наказаним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом – значить віддати ди­тині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу у кожній сім’ї різноманітні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. І як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім спра­вам, телевізору, іншим власним уподобанням, а в першу чергу – своїй дитині.

Подарунок є символом любові тоді, коли дитина відчуває, що бать­ки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарун­ки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, що любов можна замінитирізними речами. Тому пам’ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячитидитині за послугу– це плата, якщо намагаєтесь підкупити її – це хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпри­зами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня на­родження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо то є одяг. Подарунки не обов’язково купувати, їх можна знаходити, роби­ти самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, кам­інчики, чудернацької форми гілочки тощо. Головне – придумати, як його подарувати.

Допомога. Материнство та батьківство – це професії, і дуже нелегкі. З вами укладено контракт принаймні на 18 років; і робочий день у вас ненормований. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними проханнями. Завдання батьків – почути ці прохання і відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її напов­нюється любов’ю. Якщо батьки буркотять і сварять дитину, така допомога її не радує. Допомагати дітям – не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх всьому, щоб і вони допомагали нам.

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні „мови” нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту „мову 2 (до­тик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

(З книги Гері Чепмена та Росе Кемпбел „П’ять шляхів до серця дитини”)

Підсумок

„Ваша поведінка, – писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, – вирішальна річ” . Не думайте, що ви виховуєте дитину лише тоді, коли з нею розмовляєте, повчаєте її, або караєте. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтесь, як розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитися з друзями і ворогами, як ви смієтесь, як читаєте газету – все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте.

Отже, духовність виховується духовністю, мораль – моральністю, честь – честю, гідність – гідністю.

Дітей немає – є люди, але з іншим масштабом понять, Іншим обсягом досвіду, іншими прагненнями, іншою гамою почуттів. Т велике щастя, що ми не в змозі підкорити їх нашим педагогічним впливам та дидактичним замахам на їхній здоровий глузд, здорову людську волю, бо:

• якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;

• якщо дитина живе у ворожнечі, вона вчиться агресивності;

• якщо дитину висміюють, вона стає замкнутою;

• якщо дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;

• якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться сприймати інших;

• якщо дитину підбадьорюють, вона вчиться вірити в себе;

• якщо дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;

• якщо дитина живе в безпеці, вона вчиться вірити в людей;

• якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;

• якщо дитина живе в розумінні та привітності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі. Всім дякую заувагу! (1 слайд)

Шановні батьки, пам’ятайте !

1. Для дитини ви – зразок мовлення, адже діти вчаться мови, наслідуючи, слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов’язково говоритиме так, як ви.

2. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії. Поважайте її неповторність.

3. Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.

4. Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки, аби їй було легше опановувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення тощо.

5. Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини.

6. Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і обов’язково дотримуйтеся його виконання всіма членам родини.

7. Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.

РОЗДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ

Рекомендації батькам щодо взаємодії з дитиною

• Почнемо з того, що відмовимося розглядати дитину як об’єкт виховання. Дитина – це особистість. Вона має право на любов і повагу до себе – такої, якою вона є. Поводитися з нею треба дбайливо, щоб вона розвивалася у згоді з самою собою. Для цього потрібно, передусім, щоб батьки зробили зупинку в своїй життєвій гонитві за манівцями (грошима, кар'єрою, успіхами) і спробували побачити спою дитину і все прекрасне в ній.

• У дитині приховано безліч можливостей і талантів. Для того, щоб виявляти себе, втілювати свої можливості в життя, їй потрібне визнання і підтримка близьких. Віра батьків в обдарування дитини до­помагає їй повірити в себе і виявити здібності. Дитина повинна бути упевнена в батьківській любові незалежно від своїх сьогоднішніх успіхів і досягнень.

• Формула істинного батьківського прийняття – це не „люблю, тому, що ти хороший”, а „люблю, тому, що ти є, люблю такого, який є”.

• Спілкуватись з дитиною необхідно на рівних, не принижуючи її гідність, не підвищуючи голосу, не ставлячи її в залежність від вашого стану чи настрою.

• Виробіть для себе правило не оцінювати негативно особистість дитини, а піддавати критиці тільки неправильно здійснену дію або не­ продуманий вчинок. Наприклад, замість „Ти дуже жадібний хлопчик” можна сказати „Мені шкода, що ти не поділився з сестрою іграшками”.

• У спілкуванні з дитиною бажано використовувати не узагаль­нення : „Ти вічно кидаєш рюкзак де попало”, а ситуативні зауваження: „Сьогодні твій рюкзак лежить не на місці”. Постійна мова формує образ – Я дитини. Краще в постійній формі оцінювати чесноти її особис­тості, а у тимчасовій - негативні вчинки.

• Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Більшість дітей хвороб­ливо ставиться як до негативних порівнянь, так і до схвалення дій інших дітей, сприймаючи це як нелюбов до себе. Краще порівнювати поведін­ку дитини з її поведінкою вчора, акцентуючи увагу на позитивних мо­ментах.

• Намагайтесь частіше ставити дитину в ситуації, коли вона само­стійно робить вибір, довіряйте робити те, що вона може зробити сама. Створюйте сприятливі умови для дитини, щоб вона сама могла домог­тись успіху. Це привчає дитину до самостійності, формує віру в себе.

• Якщо ви використали більшість методів впливу на дитину, а її негативна поведінка повторюється, реагуйте на це нейтрально та неемоційно, уникайте конфлікту з дитиною. Необхідно пам’ятати, що нерідко дитина свідомо припускається поганих вчинків з єдиною метою – до­могтись уваги дорослої людини. У цій ситуації дайте відчути, що більш ефективний спосіб привернути до себе вашу увагу – це добре себе по­водити.

• Зверніть увагу на те, які норми і цінності ви передаєте дитині своєю поведінкою. Який приклад ставлення по людей, до життя ви їй показуєте.

Який спосіб взаємодії з дитиною ви виберете – справа вашого сма­ку, характеру, освіти, але – головне – питайте себе частіше: „Якою я хочу бачити свою дитину в майбутньому? Що я можу зробити для того, щоб вона росла в гармонії з собою?”

Шляхи досягнення мети можуть бути різними, але у кінцевому результаті процесу взаємоспілкування з батьками кожній дитині необхідно отримати самостійність і свободу думки, набути любов до світу і бажання його пізнавати.

Пам’ятка батькам

1. Любіть дитину. Не забувайте про тактильний контакт. Зна­ходьте радість у спілкуванні.

2. Нехай жоден день не мине без спільного читання книг.

3. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Цікавтеся її справами і проблемами.

4. Дозвольте школяру малювати, розфарбовувати, виріза­ти, наклеювати, ліпити.

5. Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії містом.

6. Надайте перевагу повноцінному харчуванню дитини, а не розкішному одягу.

Пам'ятайте:

• Якщо дитину постійно критикувати - вона вчиться ненавидіти.
• Якщо дитина живе у ворожнечі - вона вчиться агресивності.
• Якщо дитину висміють - вона стане замкнутою.
• Якщо дитина зростає у докорах - формується почуття провини.
• Якщо дитину підбадьорюють - вона починає вірити в себе.
• Якщо дитину хвалять - вона вчиться бути вдячною.
• Якщо дитина зростає в чесності - вона вчиться бути справедливою.
• Якщо дитина живе у безпеці - вона вчиться вірити людям.
• Якщо дитину підтримують - вона вчиться цінувати себе.
• Якщо дитина живе у розумінні і доброзичливості - вона вчиться знаходити любов у цьому світі.